 Надрукований у минулому номері матеріал «Таємниці нашого міста» викликав жваву дискусію серед читачів «Вісника Куп’янщини». Не залишився осторонь і головний лікар Куп’янської міської лікарні, який цікавиться історією рідного міста.
За словами Олега Дмитровича Буракова, у минулій статті є деякі неточності, оскільки на місці суду був храм Св. Покрови. На території колишнього храмового комплексу зараз знаходяться будинок правосуддя, будівля колишнього готелю «Куп’янськ». А у господарчих будівлях нині розміщується військкомат. Храм було підірвано у 1929 році. Початкова школа була у будівлі нинішнього музею по вул.1 Травня, а у цокольному приміщенні розміщувалися столярна та слюсарна майстерні. Тоді вона мала назву —загальноосвітня школа №6 з виробничим навчанням. Тут у першій половині 60-х років ХХ століття учні навчалися і паралельно отримували фахову освіту.
Також Олег Дмитрович згадує, що між вул. Леніна і вул. 1 Травня був пров. Сквозний, а на місці будинку правосуддя був пустир, на якому підлітки любили грати у футбол. Завдяки гарному огляду, який відкривався на вул. Леніна крізь провулок, одноліткам Олега Дмитровича Буракова вдавалося вчасно помітити директора школи і повернутися до занять. На місці нинішнього міського будинку культури та нинішньої будівлі управління житлово-комунального господарства, архітектури та містобудування та спочатку розташовувалось духовне училище. У народі це місце називали «духовна гора», а спуск з неї до вул.1Травня — «духовка». Пізніше на місці духовного училища було педагогічне училище ім. Н.Крупської.У роки Великої Вітчизняної воно було зруйноване, оскільки там були склади італійців та німців. Будівлю називали «розбитка» і хлопці влаштовували тут грандіозні ігри, згадує Олег Дмитрович. Пізніше відновили нинішню будівлю міського будинку культури і будівлю технікуму. Неподалік Свято-Миколаївського храму знаходився Гастроном №40 та кафе «Юність». До 1963 року, коли було збудовано автовокзал, усі автобуси відправлялися від храму. Квиткова каса знаходилася на місці нинішнього магазину «Алло». Автобуси курсували по вул. Харківська, повз гімназію №1.
На місці будівлі нинішньої податкової інспекції знаходився дитячий садок, а увесь м-н «Ювілейний» представляв з собою один квітучий сад, який мав назву «Кондитерський». З фруктів, вирощених у цьому саду, виготовляли в ситро- цеху виготовляли дуже смачне ситро і пряники. Нині на місці ситроцеху знаходиться магазин «Версаль».
По вул. Комсомольська, біля залізничного переїзду стояла естакада і від неї до Мілової (крейдяної) гори і силікатного заводу діяла підвісна канатна дорога. У міловій горі у промислових печах крейду перетворювали на вапно. На виробництві працювали арештанти з колонії загального режиму, яка знаходилася неподалік. Дорога була вимощена бруківкою, тому коли начальник колонії проїжджав вулицею на колісниці, запряженої трьома кіньми, гуркіт стояв неймовірний і був схожий на землетрус.
У шістдесяті роки на місці нинішньої пл. Жовтневої був пустир, на якому знаходилася спостережна вежа пожежників, багатоцільовий літак ЛІ-2 , створеного на базі американського «Douglas» DC-3 і дерев’яні столи, на яких проходили сільськогосподарські виставки.
У місті діяв кінотеатр, де було два зали, показ фільмів починався о 20.00 та о 20.30. У парку Макієвської діяв літній кінотеатр, який користувався великою популярністю в куп’янчан. Популярними фільмами були: «Семь невест для семерых братьев», «Великолепная семёрка», «Гамлет» у головній ролі з Іннокентієм Смоктуновським.
Тоді до парку Макієвської було два входи, один з боку магазина «Пікнік», а інший — там, де й нинішній. Вздовж вулиці стояли «пивнушки». Найпопулярнішими закусками були домашня ковбаса, варений язик та смажена печінка.
Найсмачнішими цукерками в той час були : «Ластівка», «Ананасна», «Шкільна» і «Кара-кум».
На півночі межа Куп’янська закінчувалася на вул. Українська, щоб дістатися до неї, треба було спуститися в яр, а потім піднятися. Для зручності сходи були зроблені з дерев’яних дощок. Пізніше яр засипали і збудували дорогу.
Міст через річку Оскіл було збудовано у 1959 році. До цього часу був хиткий дерев’яний місток з одностороннім рухом. Під час весняного паводку опори, на яких він тримався, зносило кригою, а на його місці будувався новий, до наступного весняного людоходу.
За словами Олега Дмитровича Буракова, ринок був на тому ж місці, що і зараз, єдине, що вул. Хімушина називалася Сторобільська.
Перед війною цукровий комбінат було евакуйовано до східної частини Узбекистану, міста Коканд. Назад демонтований завод не повернувся. Після війни його відправили до сусідньої республіки. Після війни у якості репараційної виплати від переможеної Німеччини до нас привезли цукровий завод, і збирали його у Куп’янську німці.
Після війни у м. Куп’янськ діяло три дитячих будинки, два з них розташовувалися по вул. Садова і один по вул. Пушкінська. Діти навчалися у звичайних школах.
Цікавим фактом є те, що у шістдесятих роках м. Куп’янськ відвідала комісія з Всесвітньої організації охорони здоров’я. Людей, які прийшли привітати іноземних гостей, було більше, ніж на усіх святкових парадах разом узятих. Приводом для відвідин нашого міста стало те, що Куп’янськ був єдиним місто, у якому був повноцінний шкірвендиспансер з ліжко-місцями на місці б.№14 та №16 по вул. 1Травня , але не було зареєстровано жодного випадку венеричних захворювань. На думку Олега Дмитровича Буракова, це пояснюється тим, що поки не була збудована нормальна дорога у Харківському напрямку, Куп’янськ був доволі ізольованим від зовнішнього впливу містом. Коли йшли дощі, увесь автотранспорт і підводи у районі с. Комісарівка змушені були чекати, доки вона трохи просохне, і тільки тоді рухатися далі. Щоб дістатися до Харкова залізницею, треба було зі станції Куп’янськ –Вузловий їхати до станції Гракове, робити пересадку, а вже потім до міста. Тому на людину, яка наважилася їхати до Харкова, дивилися як на національного героя.
Ситуація різко змінилася, коли було оголошено всесоюзне комсомольське будівництво ливарного заводу. На будівництві були задіяні і в’язні. Нові люди з різних куточків величезної країни привозили з собою не тільки гарні традиції, а й хвороби і аморальний стиль життя.
Це лише невелика частина історії нашого міста очима головного лікаря Куп’янської міської лікарні Олега Дмитровича Буракова.
Редакція газети «Вісник Куп’янщини» буде продовжувати цикл статей «Таємниці нашого міста», приурочених до 358-річниці м. Куп’янськ, тому запрошує усіх читачів поділитися своїми знаннями історії рідного міста.
Установи Куп’янського
повіту (1900 р.)
Купянская дворянская опека
Купянский уездный съезд
Купянский уездный училищный совет
Купянское уездное полицейское управление
Купянский уездный распорядительский комитет
Купянская уездная земская управа
Купянское уездное по воинской повинности присутствие
Купянская городская управа
Купянский сиротский суд
Купянский городской общественный банк
Купянское уездное казначейство
Управление Купянского уездного воинского начальника
Купянская женская гимназия
Купянское уездное училище
Общество попечения о бедных учениках Купянского уездного училища
Купянское духовное училище
Купянское Александровское земское ремесленное училище
Купянское общество сельских хозяев
Общество пособия бедным в г.Купянск
Правление общества любителей сценического искусства
Купянская почтово-телеграфная контора
Кому належали будівлі?
Ведомость, учиненная сколько в городе Купянске состоит домов и какому званию людей принадлежащих
Марта 31 дня 1807 года.
Казенных, деревянных, где помещаются
Присутственные места и уездное училище - 3 дома
Казенных, деревянных впусте и в обветшалости ныне находящихся, в коих помещались присутственные места - 3 дома
Священно- и церковнослужителей - 17 домов
Штаб и обер-офицерских, деревянных - 29 домов
каменных - 1 дом
Купеческих - 5 домов
Мещанских - 15 домов
Казенных обывателей - 380 домов
Однодворческих - 2 дома
Цыганских - 5 домов
Помещичьих крестьян - 3 дома
Отставных военнослужащих - 15 домов
Итого - 478 домов
Городничий (подпись)
Матеріали з книги «Старовинні міста
Харківщини. Куп’янськ». |