Система освіти в місті Куп’янську початку ХХ століття була така. В Куп’янську були міські приходські училища:

"Первое городское одноклассное мужское приходское училище. Срок обучения - 4 года, по данным на 1918 год было 145 учащихся, 2 учителя, 2 учительницы. Занятия проходили в трех комнатах, а четвертая на квартире у учителя.

Второе городское одноклассное смешанное приходское смешанное приходское училище. Срок обучения 3 года, 126 учащихся (на 1918 год ), из них 118 мальчиков и 8 девочек. Преподавали 7 учителей, 2 учительницы. В распоряжении училища 4 комнаты.

Третье городское женское приходское училище. Обучение 3 года, 97 учащихся и 3 учительницы ( на 1918 год ). Занятия проходили в 3 комнатах.

Во всех трех училищах преподавали на русском языке”.

З встановленням радянської влади система освіти змінилася. Вона стала державною, причому системі освіти приділялася значна увага. Так з’явилися вищі училища у відомстві міністерств. Стара система освіти частково збереглася на прикладі приходських та земських училищ. В 1918 році з’являються Вищі Міністерські початкові училища. "Первое Высшее Министерское начальное училище (срок обучения 4 года, в 1918 году обучалось 156 учащихся, преподавало 3 учителя, в распоряжении было 4 комнаты). Второе Высшее смешанное училище. Обучение 4 года, 105 учащихся, 2 учителя, 2 учительницы. Занятия проводились в трех комнатах. Преподавание на русском языке".

У Куп’янську на той час існували і земські училища. "Первое земское начальное народное одноклассное смешанное училище. Обучались 160 учащихся (95 мальчиков и 65 девочек), преподавателей – 2, в распоряжении 3 комнаты. Национальный состав: 158 украинцев и 2 поляка. Второе земское одноклассное смешанное училище. 43 мальчика и 131 девочка (175 учащихся), 4 учительницы, 4 комнаты в распоряжении. Срок обучения – 3 года. Обучение проводилось на русском языке”.

Існувала також міська однокласна чоловіча школа при педагогічних курсах. "Обучение 3 года, количество учащихся – 50 человек, 1 учительница, 3, отведённые для занятий комнаты. Язык преподавания – русский”.

У 1918 році було приватне однокласне змішане училище для дітей біженців поляків. Навчання – 3 роки, учнів – 30 чоловік ( 12 хлопчиків і 18 дівчаток ) – поляки. Працювало 7 учителів, для занять – 1 кімната, викладання на польській мові. В тому ж році існувала громада "Огниво польское”.

Таким чином, ніякої дискримінації у сфері освіти не було. Виходячи з цього, ми можемо зробити висновок, що кількість навчальних закладів значно виросла (17 навчальних закладів було на 1918 і 8 – на 1900 рік). Окрім середніх та середнє-спеціальних навчальних закладів, котрі були представлені міськими приходськими училищами та земськими приходськими училищами, в місті Куп’янську були Вищі Міністерські училища міського управління та школа при педагогічних курсах.

У 1920 році відкриваються школи, хати-читальні та клуб ("Сводка информационно-инструктивного подотдела отдела управления с 15 ХІ по 3 ХХІ 1920 года”). У цьому ж році була відкрита лабораторія для обслуговування усіх шкіл міста Куп’янська, а також розпочали роботу 2 школи для дорослих та 15 шкіл для червоноармійців.

У 1922 році відкрита сільськогосподарська професійна школа імені 5-ї річниці Жовтневої революції (Протокол засідання Куп’янського виконкому 6 Х 1922 року) . У цьому ж році в Куп’янську організована агрошкола , а також перша семирічка, перша міська чотирирічка, друга міська чотирирічка, доросла школа при млині (яка у минулому належала Свистунову) при арт-складі, Дапре і Карбаті. У 1922 році відкривається також професійно-технічне училище механічної спеціалізації на 48 учнів. У ньому працювало 6 викладачів, а також 42 людини обслуговуючого персоналу ("Доклад о состоянии сельского хозяйства губернии 1923 года”).

У створеній раніше сільськогосподарській школі на 1922 рік 60 учнів. 2 представника адміністрації, 4 викладача і 2 техслужбовця. Керував школою Турчанінов.

У 1924 році у сільськогосподарській школі по фаху „Полівництво” було 73 учня та 5 викладачів. Профшкола мала 2 підготовчі та одну основну групи. Підготовчі пункти були тому, що не було семирічок. У цьому ж році індустріально-технічна професійна школа мала бібліотеку, в школі працювало 5 викладачів.

У зв’язку з акцією лікбезу в 1925 році в місті Куп’янську було 4 школи по ліквідації безграмотності, в яких навчалися 99 чоловік. У цьому ж році Куп’янському педтехнікуму присвоєно ім’я В. Я. Чубаря.

Таким чином з’явилась професійно-технічна освіта.

У 1926 році у Куп’янську відкривається технікум наркомпросу. У ньому було тоді 128 учнів, 7 викладачів . У цьому ж році відкривається 7 працешкіл соцвосу, кількістю 1858 учнів .

На 1926 рік у Куп’янську було:

1. Шкіл І ступеня – 4 (647 учнів).
2. Шкіл ІІ ступеня – 3 (1211 учнів).
3. 5 політшкіл (155 чоловік).

Існували також бібліотеки:

1. При школах І ступеня – 4 (підручників у них – 257, книг – 671).
2. При семирічках – 3 (книг – 1482-1892, підручників – 359).

Кількість навчальних закладів по місту Куп’янську на 1926 рік складала: 12 шкіл, 2 сільськогосподарські профшколи, 1 механічна профшкола, професійно-технічне училище механічної спеціалізації, технікум, індустріально-технічна профшкола. Тобто 12 загальноосвітніх, 4 спецшколи, технікум.

Кількість навчальних закладів Куп’янського повіту (1926 рік): 1 школа І ступеня (152 учня, 4 вчителя), 1 школа ІІ ступеня (20 учителів, 538 учнів) , 3 політшколи (6-12 місяців навчання, всього 109 учнів), шкіл з російською мовою викладання – 1 (30 учнів), з українською мовою – 2 (79 учнів) .

Було також 3 професійно-технічні школи, 7 фабзаучських (25 учнів) .

На 1927 рік механічна профшкола була на 82 учні та 20 викладачів та співробітників.

На 1927 рік в місті Куп’янську були такі навчальні заклади:

1. Семирічна школа наркомшляхів сполучення на державному бюджеті. Кількість робітників – 15.
2. Педтехнікум імені В. Я. Чубаря Наркомату. Навчання на бюджеті. Число робітників – 19 чоловік.
3. Чотирирічна школа Наркомату – освіти. Співробітників – 5 чоловік. Утримувалася на міському бюджеті.
4. Профтехшкола Наркомату на місцевому бюджеті. Робітників – 20 чоловік.
5. Сільськогосподарська школа наркомвосу на місцевому бюджеті. Робітників –20 чоловік.
6. Калантаївська школа наркомвосу на місцевому бюджеті. Робітників –20 чоловік.
7. Дві семирічки наркомвосу на місцевому бюджеті. Працюючих 56 і 42 чоловіка.

Через 4 роки відкриваються ще 4 технікума: 1932 році другий технікум птахівництва та великої рогатої худоби (328 чоловік), агромеханічний технікум цукрової промисловості (444 студенти), педтехнікум наркому освіти.

У порівнянні з початком століття, система освіти стала більш складною: виникли навчальні заклади, які готували спеціалістів в окремих галузях.

Історія нашої першої школи тісно пов’язана з героїчними подіями громадянської війни в Куп’янську 1918-1919 років. Ім’я Людмили Георгіївни Макієвської, вісімнадцятирічного командира бронепоїзда "Влада - радам” було присвоєне Першій школі міста. Студентка Петербурзького психоневрологічного інституту в минулому, Людмила Макієвська приїхала в кінці 1917 року до Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) з мандатом за підписом Н. І. Подвойського, який був виданий в Смольному. Нова влада поклала на свого уповноваженого обов’язок організувати постачання продуктів харчування, а також налагодити відправку хліба центральним промисловим районам, зокрема, працюючим Петрограда. На той час у Катеринославі при владі були українські буржуазні націоналісти. Більшовики, які мали широку підтримку на найкрупніших промислових підприємствах міста, готували повстання.

Людмила Макієвська взяла діяльну участь у формуванні червоногвардійських загонів. Перед повстанням з’ясувалося, ворог підтяг армію. Тоді було вирішено вивести з ладу його гармати. Це завдання блискуче виконала Макієвська. Вночі вона зняла з гармат замки. Повстання більшовиків почалося точно за сигналом. Бронепоїзд червоних зупинився біля мосту через Дніпро та відкрив артилерійський вогонь по казармах ворога. Бунтарі одержали перемогу. У місті була встановлена радянська влада. Людмила Георгіївна Макієвська, виконуючи завдання Смольного, стала губернським комісаром.

Навесні 1918 року Макієвську назначили комісаром бронепоїзда "3-й Брянский”, котрий оперував під Катеринославом та Харковом. У другій половині 1918 року бронепоїзд було пошкоджено, потім він був переформований у новий бронепоїзд №3 "Влада – Радам”. Командиром цього поїзду було обрано Людмилу Георгіївну Макієвську. Майже через усю європейську частину країни пройшов його бойовий шлях. Новолоперськ та Абрамівка, Лиски та Куп’янськ – ось етапи його шляху. Штаб 13-ї армії розташовано було у Куп’янську. Сюди прибула Макієвська. У депо її пронепоїзд пройшов перевірку, запасся боєприпасами. Потім поїзд відправився на фронт у район станції Дебальцево.

Станція кілька разів переходила з рук в руки. Денікінці за будь-яку ціну хотіли утримати важливу залізничну магістраль, котра вела до важливих промислових центрів Донбасу: Никитівки, Константинівки, Бахмута. Денікін кидав сюди відбірні офіцерські полки. Частини 13-ї армії під натиском білогвардійців почали відступати. Та раптово революціонери побачили бронепоїзд, який рухався на величезній швидкості. Не зменшуючи її, бронепоїзд відкрив ураганний смертельний вогонь по денікінцях. Раптова його поява, хоробрість та відвага бійців надихнули червоноармійців, й вони перейшли в контрнаступ. Під сильним артилерійським та кулеметним вогнем білогвардійці потерпіли поразку.

Радість перемоги була затьмарена загибеллю командира – Людмили Георгіївни Макієвської. Ворожий снаряд потрапив до паровозної будки, звідкіля вона керувала боєм, та смертельно поранив героїню.

Людмилу Макієвську поховали на Харківщині, у місті Куп’янську, в центрі міського парку. Над її могилою встановлено обеліск з барельєфом героїні. Першій школі міста Куп’янська присвоєно ім’я Макієвської указом №2 Міністра освіти УРСР Удовиченка від 25. 01. 1968 року, відповідно до постанови ради міністрів Української РСР від 16. 01. 1968 року.

Цей наказ вийшов на честь 60-річчя Великої Жовтневої радянської революції, а 18 травня 1968 року був відкритий барельєф. Рішенням дирекції, партійної, комсомольської та піонерської організацій Куп’янської середньої школи № 1 від 25 березня 1968 року було запропоновано "В связи с присвоением школе имени героя гражданской войны, командира бронепоезда № 3 "Власть - Советам” Л. Г. Макиевской, продолжать шефство над парком имени Л.Г. Макиевской и памятником героини. Отныне день 18 мая считать традиционным праздником и в дальнейшем отмечать его”.

20-ті роки ХХ століття пройшли лозунгом "Геть неписьменність!”. Акції лікбезу активно проходили і в Куп’янську. У 1925 році в Куп’янську було чотири пункти по лікбезу. В наступному році в Куп’янську було вже шість пунктів по лікбезу, а кількість навчених збільшилася з 99 до 235 чоловік. Працювало дві школи для малограмотних.

Ми багато дізнаємося зі спогадів Є. С. Капленко, яка з 1926 року працювала педагогом на Куп’янщині. Вона – одна із найактивніших учасників лікбезу в місті Куп’янську. "Двадцяті роки на Куп’янщині. Всі на боротьбу з неписьменністю! Цей заклик можна було чути у будь-якому куточку тоді ще Куп’янського повіту... Важко, звичайно, було починати. Але так почесно й радісно. Радісно за те, що на твоїх очах діти пізнавали основи арифметики, мови, починали читати...

Але не тільки діти. Багато було неписьменних серед дорослих. Вони з неменшим бажанням відвідували школу, збирались разом, щоб послухати лекцію, або почитати цікаву книгу, ділилися думками про почуття, сперечалися.

Звичайно, боротьба з неписьменністю тривала не один рік, дедалі вона набирала ще ширшого розмаху. І в самому Куп’янську, куди закинула мене доля в 1926 році і де я почала працювати в товаристві "Геть неписьменність!,” на кожному підприємстві, в кожній організації були створені осередки по ліквідації неписьменності. З малописьменними працювали не тільки вчителі, а й прості грамотні люди...

...У цей період у Куп’янську було три початкові школи, в яких працювало 12 вчителів і навчалося 496 учнів. Поступово з’явилися три заклади професійної освіти, а саме: педагогічний та індустріальний технікум, а також будинок працюючих підлітків, а в 1930 році почала працювати медична школа. Неписьменність було ліквідовано у 13430 чоловік.

Не припинялась боротьба з неписьменністю і в період відбудови народного господарства. Голод, розруха не були перешкодою для такої важливої державної справи, як ліквідація неписьменності. Росла мережа шкільних учбових закладів, збільшувалася кількість учнівської молоді. Поліпшувалася підготовка кадрів... Багато учнів стали великими і знатними людьми. Вони лікують людей, водять пароплави, навчають молодь. Секретарем Кримського обкому партії працює М. К. Кириченко, лікарем в Харкові – Н. О. Петрова, лікарем у Куп’янській райлікарні – О. О. Белінський, викладачем автотранспортного технікуму – Б. Т. Сомхієв, директором Харківського науково-дослідного інституту фармакології – Н. П. Дзюба, викладачем Московського державного університету ім. Ломоносова – Г. Л. Білоцерківська, викладачем одного з вищих військово-морських закладів – В. Ю. Брагін”.

Великі зрушення були в області народної освіти. Завдяки розширенню мережі початкових та семирічних шкіл у Куп’янську вже в 1926-1927 роках навчалося 90% дітей шкільного віку, а на початку 30-х років навчанням були охоплені усі діти шкільного віку. Було завершено роботу з ліквідації безграмотності серед дорослого населення. Після здійснення обов’язкової семилітньої освіти в передвоєнні роки були зроблені значні кроки на шляху десятилітньої освіти.

У тридцяті роки ХХ століття школи займалися проблемами не тільки освіти, а й самофінансуванням. Так у 1935 році в "Купянской средней школе №1 была ферма, где выращивали кролей, две лошади, две коровы, свиньи. На месте нынешнего городского парка были виноградники, а вместо детского отделения поликлиники – огород и сад” , – згадує випускник першої школи №1 1939 року Дзюба Віктор Петрович. Напередодні Великої Вітчизняної війни школа називалася "Куп’янська перша зразкова середня трудова школа.”

На підставі постанови Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів Союзу РСР про запровадження персональних звань для учителів від 10 квітня 1936 року звання учителя середньої школи було присвоєне Вискуб Ользі Митрофанівні, учителю ЗОШ №1 міста Куп’янська.

Але в історії першої школи окрім приємних сторінок є і гіркі. Репресії 30-х років торкнулися й сфери освіти. Так, тільки в Куп’янській середній школі №1 були репресовані:

1. Пенькевич Олександр Дмитрович – вчитель математики.
2. Архангельський Костянтин Митрофанович – вчитель географії.
3. Тарасевич Юрій Іванович – вчитель співів.
4. Галич Ганна Дмитрівна – вчитель німецької мови.
5. Писаренко Таїсія Антонівна – вчитель хімії.
6. Козир Лев Михайлович – вчитель фізики.
7. Даниленко Микола Абрамович – директор Куп’янської середньої школи №1. Був репресований у 1937, але незабаром звільнений.

У передвоєнні роки найзнаменнішою подією в культурі та освіті міста став приїзд до Куп’янська 13 березня 1941 року відомого українського письменника Івана Ле: "Іван Ле в залі сільгосптехнікуму, в присутності 600 чоловік, взяв участь у диспуті про свій роман "Україна. ”Обговорення цього твору за участю автора і студентів учительського інституту відбувалося наступного дня, а в день приїзду Іван Ле мав зустріч з куп’янськими літераторами початківцями”.

У перші дні Великої Вітчизняної війни в першій школі міста Куп’янська формувалася військова частина евакогоспіталю №1760. Були призвані для проходження служби лікарі, медсестри з Харкова й районів Харківської області, швидко було розгорнуто госпіталь, так почалася напружена робота по лікуванню поранених в тяжких умовах обстрілу, так як фронт наближувався. Незважаючи на всі труднощі, небезпеку, колектив самовіддано працював. Серед лікарів були М. І. Садовська-Носоковська – хірург, ведучий хірург Носоковський М. І. та багато інших. Військова частина пройшла тернистий шлях трьох фронтів: Північно-Західний, Калінінський та Перший Прибалтійський.

Потім, у 1943-1944 рр. у приміщенні першої школи було організовано евакогоспіталь №5984. А також у 1944-1947 рр. був німецький шпиталь.

Цікаво буде дізнатися, що Поліна Петрівна Довженко-Дудко (сестра відомого українського письменника і кіно режисера Олександра Довженка) розповідала про Куп’янський госпіталь 1943 р. Її чоловік, військовий хірург 38-ї армії, а тепер професор медицини Н. О. Дудко згадував, що на станції Куп’янськ він оперував тяжко хворого солдата (гангрена швидко поширювалася і лікарі визначили стан хворого як безнадійний). Після останнього обходу медиків хворий, зібравши останні сили, увірвався в операційну і вимагав зробити йому операцію. Тоді й застосував М. О. Дудко винайдену ним протигангренну сироватку. Життя воїна було врятоване. На жаль, хірург не запам’ятав його прізвища. Зустрівшись невдовзі з О. Довженком, він розповів йому про цей випадок. Схвильований почутим, письменник написав оповідання й назвав його „Воля до життя”, а солдата – Іваном Карналюком. Пізніше цей епізод був використаний у кінофільмі „Повість полум’яних літ”.

З першого вересня навчальний процес у приміщенні першої школи відновився (школа називалася Куп’янська середня школа №1). До 1947 р. заняття проходили в приміщенні поряд. Старшокласники школи виїжджали до Сумської області, щоб рити окопи.

До війни школа №1 була українською. Дуже низьким був рівень освіти в Куп’янську та районі після окупації 1942-1943 років. Школи та інші навчальні заклади Куп’янська та району відновили свою діяльність після німецько-фашистської окупації до осені 1943 року. Заняття проводились, не дивлячись на те, що після визволення Куп’янська 2 лютого 1943 року місто залишалося прифронтовим до визволення Харкова в серпні, а також було під загрозою військових дій (атаки німецької авіації) практично до завершення Курської битви.

Школи відновили матеріальну базу в більшій мірі власними зусиллями. Навчальним процесом у Куп’янську та районі була охоплена більшість дітей шкільного віку. Учні, особливо старшокласники, окрім навчання, брали активну участь у господарських справах. Куп’янські педагоги відновили і свій кадровий потенціал. Взимку 1944 року педагогічна школа проводила набір на всі курси заочного відділення.

У травні 1941 року почався період іспитів. Іспити проводилися після виходу наказу наркому освіти про контроль над школою, про відміну соціалістичних змагань в навчальній роботі, про введення "цифровой пятибальной системы в оценке знаний учеников.”

У цей же час, до 20 травня 1944 року при Куп’янській педшколі починають роботу курси підготовки вчителів 1-4 класів. Приймалися громадяни, які закінчили 9 класів середньої школи, 3 класи технікуму або 2 класи педшколи.

На перше вересня 1944 року чекалося, що в куп’янські школи прийдуть більше 3000 учнів. Ремонт приміщень тривав усе літо. Є. С. Капленко, завідуюча районним відділом освіти, відзначила. що:”Основная часть наших учеников – дети фронтовиков. Значит, заботится о их интересах, нуждах – это укрепить наш советский тыл, еще больше поднять боевой дух наших воинов.”

Ремонт шкіл був тоді особливою справою, тому що під час військових дій на території Куп’янщини матеріальній базі освіти німецько-фашистськими загарбниками було нанесено збитків на 9 мільйонів карбованців. У той же час кількість учнів, 9000 чоловік, що повинні були почати заняття в 61 школі району, перевищувала кількість дітей, які навчалися в довоєнному 1940-1941 навчальному році. 1944-1945 роках в Куп’янську були підготовлені також педагогічна, ветеринарна, медична (акушерська) школи, сільськогосподарський технікум. На загальноосвітні заклади в 1944 році було виділено 2 мільйони 935 тисяч 100 карбованців. У 56 школах організовані підсобні господарства з загальною площею понад 90 гектарів. Наочні посібники вчителі виготовляли власноруч, також ремонтували приміщення.

Сільськогосподарський технікум 5 вересня 1944 року оголосив набір на нове відділення бухгалтерський облік. Технікум вже в 1944 році запропонував студентам гуртожиток.

Серед педагогів Куп’янська немало особистостей, які своєю працею та енергією своєї душі утвердили на багато років міцні, творчі традиції в освіті рідного міста. Це передавалось у спадок з покоління у покоління. Все це потребує детального вивчення, як і розвиток шкільної мережі, особливо нововведень в навчально-виховний процес в державному масштабі у різні часи. Але можна виділити чотири групи куп’янських педагогів.

Перша група – педагоги, які у віці 22-25 років починали розвивати освітянську мережу Куп’янська та району наприкінці ХІХ – початку ХХ століття (оновлення навчальних закладів в місті. створення шкіл в містах).

Друга група – педагоги, які в такому ж віці брали участь у Всеукраїнському добровільному товаристві”Геть неписьменність!” і наприкінці 30-х років та другої половини 40-х стали провідними освітянами міста та району.

Третя група – педагоги, які закінчили десятирічку у передвоєнні роки, пройшли Велику Вітчизняну війну й почали працювати в мережі освіти в середині-кінці 40-х років.

І остання група – педагоги, що закінчили десятирічку в повоєнні роки і після вузів перейшли в навчальні заклади початку 50-х років.

З педагогічного досвіду учителів цих поколінь, характерів та стосунків склалася саме та виховна атмосфера, в якій виховувалися покоління, що прийшли до школи в 60-ті – 70-ті роки.

У післявоєнний час у Куп’янську відкриваються нові навчальні заклади. Так у 1951 році в місті відкрита Куп’янська зооветеринарна школа.

У серпні, 1957 року, в Києві скликається з’їзд учителів Української РСР, на якому було обговорено два питання: "Про подальше поліпшення політехнічного навчання в школах УРСР” та "Про стан і заходи поліпшення ідейно-виховної роботи серед учнівської молоді”. Подальшу підготовку до цього з’їзду розгортали вчителі міста Куп’янська та району.

Для повної характеристики міста з точки зору освіти необхідно зупинитися на культурних функціях та на шкільному культурному будівництві.

Станом на 1959 рік в місті функціонують три середніх спеціалізованих заклади: сільгосптехнікум, медичне училище та сільгоспшкола з загальною кількістю учнів 1041 чоловік, викладачів та обслуговуючого персоналу 158 чоловік.

Крім того, у місті та селищі працюють 11 шкіл, у тому числі 6 середніх, три неповних середніх та дві середні школи працюючої молоді. У цих школах навчаються більше семи тисяч юнаків та дівчат.

Згідно з планом перебудови, визначеним XXI з’їздом КПРС, у місті буде проведена така реконструкція шкіл: усі середні школи будуть з одинадцятилітнім навчанням, а неповні середні будуть перетворені в школи з восьмирічним навчанням. Таку перебудову шкіл дозволяє провести міцна матеріальна база та висококваліфіковані кадри.

Перебудову народної освіти в Куп’янську, як і в республіці, згідно з рішенням ХХІ з’їзду КПРС та ХХ з’їзду КП України планується здійснити в основному за 3-4 роки. У результаті перетворювань уся, без винятку молодь 15-16 років буде залучена до суспільно-корисної праці, перед нею відкриються можливості для отримання середньої і вищої освіти.

Усього в 1961 році в Куп’янську було 12 загальноосвітніх шкіл, дві вечірні, сільськогосподарський технікум, педучилище, зооветеринарна та акушерська школи.

Історія Куп’янська та його освіти невід’ємно пов’язана з іменем відомого російського письменника М.С. Сєргєєва-Ценського, поета Є. Долматовського. А їх імена пов’язані з історією першої школи. Такими були вписані незабутні сторінки в історію нашої школи.

Євген Долматовський – відомий російський поет, автор дуже популярної пісні „Случайный вальс”. Із його записів ми дізнаємося, що приводом до написання шлягера військових часів був танцювальний вечір в приміщенні Першої школи (тоді евакогоспіталю). „Мне кажется, что поскольку „Случайный вальс” – довольно распространённое произведение и существует в лирическом арсенале Великой Отечественной войны, автору может быть позволено рассказать, как в действительности было дело”.

На початку 1942, за рік до народження пісні, автор написав вірш „ Танцы до утра”. Про назву треба сказати: подібна об’ява закликала молодь у ті часи, і автор не вигадав, а виписав у заголовок вірша те, що великими незграбними літерами було виведено на папірцеві та прикріплено до дверей школи „Танцы до утра”.

„ ... Вот вьюга на Осколе,

По реке скользят ветра,

Говорят, сегодня в школе

Будут танцы до утра...

Приписка: „ Купянск, февраль 1942 года.”

Вірш "Танцы до утра” було надруковано в фронтовій газеті. Через рік Долматовський зустрів редактора цієї фронтової газети Марка Фрадкіна. Поет прочитав йому вірш. А той незабаром на трофейному акордеоні награв вальсову мелодію, навіяну, як він говорив, цим віршем.

Коли армія Паулюса була остаточно знищена, командуючий Рокосовський запросив Є. Долматовського та марка Фрадкіна на військову нараду, щоб вони показали йому свою роботу. І Долматовський розповів про їхній задум – перетворити вірш "Танцы до утра” в пісню. Начальник Політуправління фронту Сергій Гладжев, який чув раніше цей вірш, сказав, що повинно вийти щось схоже на офіцерський вальс. У ті часи слово ”офіцер" тільки набувало право на існування, тільки входило в користування. Та й авторові дуже сподобалася назва "Офицерский вальс” для майбутньої пісні.

В ешелоні, який прямував від Сталінінграду, і був складений "Офицерский вальс”. Його написали поет Є. Долматовський та композитор Марк Фрадкін.

"Ночь коротка, Спят облака,

И лежит у меня на ладони незнакомая ваша рука.

После тревог спит городок.

Я услышал мелодию вальса и сюда заглянул на часок”.

На усіх станціях та при всіх зупинках поїзда Фрадкін виконував цю пісню перед бійцями різних ешелонів: перегоняючи один одного, вони йшли від берегів Волги у той район, який влітку 1943 року став відомим на весь світ під назвою Курська дуга.

Під Єльцем уже усі чули цю пісню, випередившу авторів з промчавшим раніше ешелоном, звідки й пішла пісня кочувати по фронтам. Її "офіцерську” назву ("Случайный”) автори замінили навмисне – бо пісня була й солдатською.                                                       Перша школа – найстаріша у місті, своє шкільне життя розпочала у 1907 році. Брала участь у революційних подіях, громадянській та Великій Вітчизняній війнах, відбудовувала і розвивала країну. Школа - це понад 800 нинішніх школярів... Понад 1,5 тисячі їхніх батьків. А ще більше 13-ти тисяч випускників. Це майже півміста.

Юридична адреса школи: 63705 Харківська область, м. Куп’янськ, вул. 1 Травня, 24. 
E-mail: zos1@goroo.org.ua