Березівка - центр сільської ради, розташоване на берегах річки Березівки за 28 км на схід від райцентру і за 7 км від залізничної станції Старовірівка. Березівка займає площу 402 га, станом на початок 2010 року тут проживали 370 жителів. Село засноване наприкінці ХVIII століття поміщиками Плотниковими. Свою назву поселення отримало від однойменної річки Березівки, в долині якої поставили свої оселі його перші мешканці. На початку ХIХ століття в Березівку було переселено групу державних селян. Отож населений пункт одночасно був і державною слободою, і поміщицьким селом. У другій половині ХIХ століття південніше Березівки виник хутір Нікольський (Будаківка) землевласників Миколи Яковича та Михайла Яковича Будакових. На початку ХХ століття на місці Будаківки утворилося село Загризове, яке у 70-х роках ХХ століття стало складовою частиною Березівки. Рекордну кількість жителів — понад 1300 чоловік — у Березівці та Загризовому було зафіксовано у 20-х роках ХХ століття. Така велика кількість населення в регіоні була зумовлена двома обставинами: по-перше, сюди переселилися на постійне місце проживання чимало людей з сусідніх сіл. По-друге, на рубежі ХIХ-ХХ століть тут спостерігався досить високий рівень народжуваності. Як свідчать метричні книги Старовірівської церкви за 1874-1919 роки, тільки у Березівці щорічно народжувалися від 23 до 55 немовлят. У 1906 році, під час першої російської революції, у Березівці було зафіксовано селянське заворушення проти заможної землевласниці Махової. Під час Першої світової та громадянської війн кілька десятків місцевих чоловіків були призвані до війська. З моменту свого народження село відносилося до Старовірівської волості Куп’янського повіту, місцеві селяни найчастіше ходили до Старовірівської церкви Ікони Казанської Божої Матері. У 20-х роках ХХ століття, після адміністративно-територіальної реформи, населений пункт увійшов до складу Старовірівської сільської ради Раковського району Куп’янської округи. У роки НЕПу в селі утворилися відразу кілька кооперативних товариств, серед них у документах згадуються «Березівське-I», «Березівське-II» та імені Чубаря. Одночасно приватні підприємці відкрили два магазини та дві олійниці. Тоді ж завдяки зусиллям активістів почала працювати хата-читальня. У 1930 році в Березівці на базі товариства спільного обробітку землі імені Чубаря утворився колгосп «Червоний шлях», його очолив один з робітників-двадцятип’ятитисячників Донбасу (прізвище першого голови правління встановити не вдалося). Колгосп «Червоний шлях» до війни вважався одним з найміцніших у районі, на його обліку були 2484 га сільськогоподарських угідь. У 200 дворах села проживали близько 400 колгоспників працездатного віку. Вони доглядали 130 коней, 24 пари волів, 120 корів, понад тисячу свиней, 1200 овець, 150 бджолосімей. Для обробітку землі користувалися різним інвентарем, серед якого були 26 плугів, 16 сівалок, 8 кінних косарок, 4 кінних грабель, 40 возів та інше. Найбільш важкі роботи в полі по обробці грунту виконували працівники Старовірівської МТС. Руками колгоспників до війни були збудовані тваринницькі ферми, зерносховище, сільський клуб, магазин, контора тощо. У середині 30-х років до Березівки були переселені кілька сімей поляків із Правобережної України. Важкого удару Березівці завдала Велика Вітчизняна війна, коли на фронт пішли понад 300 місцевих жителів. Як свідчать документи місцевого шкільного краєзнавчого музею, понад 180 чоловік (жителів Березівки, Загризового та Баранового) загинули у боях з ворогом. Під час проходження через наш край радянсько-німецького фронту Березівка кілька разів потрапляла під удари ворожої авіації, в результаті чого в населеному пункті були зруйновані 12 житлових будинків колгоспників, школа, клуб, сільський магазин та ряд господарських споруд. А на початку лютого 1943 року вся Березівка ледь не згоріла: німці вже навіть почали поливати хати і господарські споруди бензином, та жителі змогли вмовити офіцера відмінити цю каральну акцію серед холодної зими. По закінченню війни в центрі Березівки було створено братську могилу воїнів, які загинули в боях за наш край. На могилі у 1956 році було встановлено пам’ятник, де на граніт¬ній плиті викарбувані імена полеглих радянських солдатів та офіцерів. У відбудовних роботах у селі важливу роль відіграв місцевий кустарний цегельний завод, який, на жаль, у 50-х роках припинив своє існування. Станом на початок 1950 року в колгоспі «Червоний шлях» уже були 307 голів великої рогатої худоби, в тому числі 55 корів, 164 свиней, 223 овець, 23 коней, понад 800 голів птиці та 22 бджолосім’ї. На обліку в господарстві стояли 10 приміщень для худоби і птиці, 10 сховищ, 2 клуні, 2 сараї, вітряк, майстерня, кузня та інші споруди. На той час у селі проживали понад 660 людей, 290 з них мали працездатний вік, ще майже 100 були підлітками. Важлива подія в селі сталася у 1952-1955 роках: до Березівки прийшла електроенергія, яка дозволила суттєво механізувати виробничі процеси і одночасно полегшила життя місцевих жителів. Колгосп «Червоний шлях» вважався одним з найміцніших на Шевченківщині, тому до нього почали приєднувати сусідні господарства. У 1950 році так сталося з колгоспом імені Леніна (с. Загризове), у 1963 році — з сільгоспартіллю «Заповіт Ілліча» (с. Баранове), а в 1969 році — з колгоспом «Зоря» (с. Волоська Балаклія). З середини 60-х років колгосп «Червоний шлях» почав спеціалізуватися на вирощуванні та відгодівлі великої рогатої худоби, де щорічно державі продавали до 3,5 тисяч голів худоби. Але у 1973 році ситуація корінним чином змінилася: березівське сільгосппід¬приємство припинило свою історію, його територію розділили між колгоспами «Дружба» (с. Сподобівка) та імені Карла Маркса (село Безмятежне). Березівка і Загризове довгий час входили до Старовірівської сільради, але у серпні 1954 року у Березівку було перенесено центр сільської ради з Сенька