14 грудня в Гусинській загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів відбувся
вечір, присвячений 111-ій річниці з дня народження М.Ф. Ватутіна. На
свято були запрошені перший заступник голови райдержадміністрації,
голова районної ради, начальник відділу освіти, голова ради ветеранів
села Гусинки Кучеренко Микола Петрович, учні, вчителі.
Вечір відкрив директор школи Олійник Андрій Іванович, який висловив
думку про те, що всі ми, а особливо молоде покоління, повинно знати свою
історію, бо той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього.
Учні школи і всі присутні познайомились з прекрасною, героїчною людиною,
яка пройшла шлях від простої селянської дитини до генерала Радянської
армії М.Ф. Ватутіна. Учні читали вірші, інсценували уривок з твору
Рачіі Кочар «Мати», переглянули відеофільм «Дім музей М.Ф. Ватутіна»,
здійснили заочну подорож по містам Росії та України, де є пам’ятні
знаки Миколі Федоровичу, де названі його ім’ям площі, вулиці, проспекти,
кінотеатри.
Звернулись зі словами подяки за прекрасний захід та настанови до дітей
пам’ятати свою історію перший заступник голови районної державної
адміністрації Білозерський Володимир Іванович, голова районної ради
Чернова Сніжана Петрівна, начальник відділу освіти Жадановська Тетяна
Валентинівна. Голова ради ветеранів Кучеренко Микола Петрович звернув
особливу увагу присутніх на фальсифікації в історії і закликав учнів до
пошуку істини шляхом дослідження різних історичних джерел та матеріалів.
Свято вдалося. Всі присутні ще раз доторкнулись до своєї історії. І
хоча Микола Федорович Ватутін народився і виріс у селі Чепухіно
Бєлгородської області, Валуйського району, але під час війни керував
Південно –Західним фронтом, Першим Українським фронтом, та й колгосп в
селі Гусинка носив його ім’я.
Пам’ятаймо свою історію!
Генерал армії Ватутін М. Ф.
Вату́тін Мико́ла Фе́дорович (*3 (16) грудня 1901, Чепухино, біля Валуйки, Воронезька губернія — †15 квітня 1944, Київ) — радянський воєначальник, генерал армії (1943), Герой Радянського Союзу (1965, посмертно). Один із талановитих полководців Другої світової війни[Джерело?]. Один з 4 командувачів фронтами (Петров М. П., Кирпонос, Черняховський) загиблих у роки війни на фронті.
Біографія
Микола Федорович Ватутін народився 3 грудня (за новим стилем — 16 грудня) 1901 року в селі Чепухино Валуйського повіту,
в сім'ї селянина-середняка. З ранніх років він відрізнявся великим
жаданням знань, наполегливістю, сільську школу закінчив першим учнем. З
відзнакою закінчивши Валуйське двокласне земське училище,
Микола Ватутін успішно витримує конкурсні іспити в комерційне училище,
яке знаходилося у слободі Уразово. Проте, після третього класу навчання
довелося перервати, оскільки перестали виплачувати стипендію. Після повернення до села він працював у волосному правлінні.
Служба в армії
У 1920, у віці дев'ятнадцяти років М. Ф. Ватутін добровольцем вступив до лав Червоної Армії. Військову службу розпочав рядовим бійцем 3-го запасного стрілецького полку в Харкові, у вересні 1920 року брав участь у знищенні армії Махна в районі Луганська і Старобельська, а через місяць був направлений до Полтавської
піхотної школи. Курсантам цієї школи доводилося не лише опановувати
знаннями, але і брати участь у боях проти загонів українських
повстанців. У лютому 1921 року Ватутін був прийнятий до РКП(б).
Закінчивши Полтавську піхотну школу, у грудні 1922, М. Ф. Ватутін призначається командиром відділення стрілецького полку, потім з серпня 1923 — командиром взводу.
Після закінчення Київської вищої об'єднаної військової школи,
повертається до рідного полку та стає начальником полкової школи.
З 1926 по 1929 навчався у Військовій академії ім. М. В. Фрунзе і був атестований командуванням як «енергійна, наполеглива людина, з багатою ініціативою,
допитливим розумом. Всі доручення по проведенню занять з групою
старшого начскладу і навчань з військами виконує зразково. На військових
іграх та навчаннях проявив себе, як відмінний штабний командир»[1].
Після завершення навчання у Академії імені Фрунзе Ватутін прямує до штабу 7-й стрілецької дивізії в місті Чернігові, а з 1931 року стає начальником штабу гірсько-стрілецької дивізії, яка розташовувалася в місті Орджонікідзе.
Після дворічної служби начальником штаба він був ще раз направлений
до Академії ім. М. В. Фрунзе на оперативний факультет, а потім займався в
Академії Генштабу РСЧА.
У 1938 році полковник Ватутін призначається начальником штабу Київського особливого військового округу.
Друга світова війна
З 17 по 28 вересня 1939 року в ході Польського походу — начальник штабу Українського фронту, а в липні 1940 року йому, вже в званні генерал-майора, довіряється пост начальника Оперативного управління — заступника начальника Генерального штабу Червоної Армії. Пізніше він стає першим заступником начальника Генерального штабу Червоної армії.
У лютому 1941 року генерал-лейтенант Ватутін нагороджений орденом Леніна.
З 30 червня 1941 — начальник штабу Північно-Західного фронту. Брав активну участь в обороні Новгорода, очоливши оперативну групу військ, що діяла тут. Під його керівництвом здійснювалися контрудари проти німецького корпусу генерала Манштейна, в результаті яких німецькі війська зазнали втрат на підступах до Ленінграду. За організацію опору в районі Новгорода і Калініна і проявлені при цьому особисту мужність і рішучість генерал-лейтенант Ватутін нагороджений орденом Червоного Прапора.
У травні — липні 1942 року — заступник начальника Генштабу і представник Ставки ВГК на Брянському фронті. З 14 липня по жовтень 1942 року командував Воронезьким фронтом, який під його керівництвом успішно оборонявся проти німецьких військ на воронезькому напрямі.
Під час Сталінградської битви командував Південно-Західним фронтом. Його війська у взаємодії з військами Сталінградського і Донського фронтів оточили 330-тисячне угрупування противника під Сталінградом, а в грудні 1942 року у взаємодії з лівим крилом Воронезького фронту провели Середньодонську операцію,
завдали рішучої поразки угрупуванню противника на Середньому Доні,
остаточно зірвали план противника деблокувати оточені під Сталінградом
війська 6-й німецької армії. 28 січня 1943 року М. Ф. Ватутін був нагороджений орденом Суворова I-го ступеня, а декілька пізніше йому присвоюється звання генерала армії.
22 березня 1943 року Ватутін знов призначений командуючим Воронезьким фронтом. Влітку 1943 роки в період оборонної битви на Курській дузі частини і з'єднання фронту відбили потужні удари противника, в ході контрнаступу успішно вирішили завдання прориву глибоко ешелонованої оборони Вермахту.
Неабиякий військовий талант Ватутін проявив при створенні потужних ударних угрупувань, застосовуючи танкові корпуса в якості рухомих груп в арміях, а танкових армій — в якості рухомих груп фронту, що дозволило забезпечити високі темпи при прориві оборони противника і переслідуванні його.
Під керівництвом Ватутіна війська Воронезького (з жовтня 1943 року — 1-го Українського) фронту брали участь в битві за Дніпро, захопленні Києва (6 листопада 1943 року), а також в подальших операціях по вигнанню німців з Правобережної України. У взаємодії з 2-м Українським фронтом на чолі з Конєвим війська 1-го Українського фронту в січні — лютому 1944 року в ході Корсунь-Шевченковської операції оточили крупне угрупування Вермахту та ліквідовували його.
Ця операція увійшла до історії військового мистецтва як блискучого прикладу оточення
і повного знищення противника ціною колосальних жертв серед своїх
солдатів і техніки. При повній перевазі над противником у повітрі (у
німців не було авіації), переважанні в танках учетверо (більше 800
радянських проти близько 200 німецьких), колосальній перевазі в
артилерії і живій силі (вчетверо) втрати німців склали 30 тисяч (в т.ч.
19тис. загиблих) і вся техніка - у той час як радянські війська втратили
більше 600 танків, 80 тисяч чоловік (в т.ч. 24тис. загиблих). Більше
того, великій групі німців на чолі із командуючим генералом
Штеммерманном (загинув у ході прориву в ніч з 17 на 18 лютого) удалося
вирватися з оточення і брати участь у боях проти радянських військ.
Невдачі з ліквідації оточеного угрупування приписали недбалості нижчих
чинів Радянської Армії.
Є неперевірені відомості, що за свої здібності продумування військових операцій
до найдрібніших деталей Ватутін отримав серед німецьких командирів, що
ставилися до його полководницького дару з великою повагою, прізвиська «Шахіст» і «гросмейстер». Однак, більш імовірно, що це вигадка радянської пропаганди, оскільки жодного документованого свідчення не було представлено.
Загибель
29 лютого 1944
року Ватутін виконував огляд частин фронту, того ж дня відбулась
зустріч з командувачем 13 армії генералом М. П. Пуховим та його штабом
м. Рівне. Згідно зі свідоцтвами генерала Крайнюкова, члена Військової
Ради фронту, який був з Ватутіним у цю мить, колона у складі чотирьох
машин (генерали та ад'ютант Ватутіна сиділи у першій) та десяти чоловік
охорони виїхали з Рівного близько вечора в напрямку Славути, де було
розташовано штаб 60 армії. Приблизно на півдорозі Ватутін запропонував
скоротити відстань, рушивши путівцем замість довгої дороги через
Новоград-Волинський. О 18:50 колона потрапила під обстріл засідки українських повстанців біля с. Милятин Острозького району, Рівненської області зазнав важкого поранення в ліве стегно.
Операцію із ліквідації Ватутіна повстанці розцінювали як успішну, оскільки генерал отримав смертельне поранення.
Пораненого генерала було відправлено до військових лікарів у складі
найближчої танкової частини. З допомогою підмоги, надісланої генералом
М. П. Пуховим (командувач 13А) Ватутіна було направлено до найближчого
великого госпіталю в Рівне, де було виконано першу операцію. У доповіді
генерала Крайнюкова Сталіну станом на 03:00 01/03/1944 стан Ватутіна
оцінювався як задовільний, проте лікарі наполягають на неможливості
транспортування пораненого протягом найближчої доби, після чого його
треба відправити літаком до Москви.
Замість Москви його направили до Києва, де він перебував під
постійним наглядом академіка Бурденка та заступника головного хірурга
Червоної Армії генерал-майора медичної служби Шамова. Спочатку стан
Ватутіна вдалося нормалізувати, й мова йшла про те, що «товариш Ніколаєв
(так звали Ватутіна в телеграмах) одужує», проте на початку квітня, на
33-й день після поранення стан знову став погіршуватись:
- «Протягом ночі температура хворого була нормальною. Хворий спав
задовільно. Зранку хворий був активним, снідав. Пульс 104. Температура
до 12 години піднялась до 39.3 без ознобу. Пульс 120»
У наступні дні, незважаючи на активне лікування та застосування
наявних антибіотиків, температура не спадала — від 38.2 до 40.2.
Консиліум лікарів за головуванням Бурденко дійшов висновку, що лікування
не дало очікуваного результату й для збереження життя хворого необхідно
виконати ампутацію лівої ноги. 14:00 5 квітня було виконано високу
ампутацію лівого стегна. Згідно з повідомленнями хворий переніс операцію
задовільно, до закінчення дня поступово вийшов зі стану
післяопераційного шоку, пульс — 120—140, сліди синюхи відсутні,
температура — 37.6, з'явився апетит.
В наступні дні стан знову став погіршуватись внаслідок сепсису. Існує версія, що зараження сталося внаслідок використання мазі Вишневського
в перші дні після поранення, яка має в своєму складі дьоготь, який був
каталізатором швидкого нагноєння близьких до поверхні шкіри гнійників,
проте цей препарат не може бути використаний як антибіотик, адже штучне
нагноєння глибоких ран призведе до гангрени.
15 квітня Ватутін помер у військовому шпиталі Києва.
Для матері Ватутіна — Віри Федорівни — це була втрата вже третього
сина в цій війні. Похований у Києві. Поблизу будівлі Верховної Ради йому
встановлено пам'ятник.
Подія з пораненням Ватутіна, яка також могла призвести до загублення
штабних документів, призвела до публікації 9 березня 1944 року наказу
Ставки, що наголошував наступне: «При всіх виїздах командуючих фронтів
та армій, осіб вищого командного складу, а також при транспортуванні
важливих оперативних документів необхідно виділяти для супроводу
вказаних осіб надійну особисту охорону».
