На жаль куп’янчани мало знають про своїх видатних земляків минулих часів. Відкривати їх імена допомагають публікації наших краєзнавців, що збирають інформцію по різним джерелам. Ось ще одна стаття Олександра Зубаря, в якій описується життєвий шлях відомого на початку 20 сторіччя політичного діяча та вченого, уродженця Куп’янщини Миколи Гредескула.

” 2 травня 2015 року минуло 150 років з дня народження видатного вченого-юриста в галузі цивільного права, філософа-біологіста, відомого ліберального політика і громадського діяча, одного із засновників партії кадетів, нашого земляка Миколи Гредескула, який був першим не тільки з куп’янчан, а і з мешканців Харківської губернії депутатом Державної Думи, вищого законодавчого органу Російської імперії.

Народився Микола Андрійович Гредескул 2 травня( 20 квітня) 1865 року на хуторі Свячений Яр, Куп’янського повіту, Харківської губернії в поміщицькій родині. В 1875 році вступив на навчання до Харківської гімназії №3, яку закінчив в 1883 році з золотою медаллю. І того ж року вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського Імператорського університету.

Закінчивши в 1887 році університет, відразу ж почав готуватися до екзаменів на юридичному факультеті, які блискуче здав екстерном в 1890 році, одержавши диплом юриста 1-го ступеня.

З лютого 1891 року М.Гредескул готується до професорського звання на кафедрі цивільного права Харківського Імператорського університету, а в 1894 році успішно здав магістерські екзамени, одержавши наукове звання приват-доцента. Після цього викладав у своєму університеті на кафедрі цивільного права і судочинства та був деканом юридичного факультету.

Наприкінці 1904 року в Російській імперії в результаті поразки в російсько-японській війні почала наростати соціальна напруга, що зрештою призвела до революції 1905 року. Тому юрист М.Гредескул поринає в політичну діяльність.

Разом з іншими передовими вченими Росії та земськими діячами він закликав до політичних реформ і відіграв важливу роль у створенні нелегального «Союзу визволення», який ставив своєю програмною задачею запровадження у Росії конституційної монархії, загальних виборів, захист інтересів трудящих, право націй на самовизначення, 8-годинний робочий день і т.д.

В жовтні 1905 року в самий розгар революції Микола Андрійович був одним із засновників і членом ЦК конституційно-демократичної партії, більш відомої як партії кадетів.

З послабленням цензурних обмежень, в 1905 році він заснував і став редактором харківської газети «Мир» та в грудні того ж року царським урядом газета була закрита, а її редактор М.Гредескул заарештований і зісланий в Архангельську губернію.

Але в цей час в Харкові вирувала передвиборна підготовка до виборів у Державну Думу. Вибори були двоступеневі. На першому ступені обирали виборців. На другому – виборці на своїх зборах вибирали вже депутатів Думи.

Ще до арешту М.Гредескул був обраний виборцем і, незважаючи на те, що після арешту його виключили зі списку, виборці на своїх зборах одноголосно знову поновили його.

Більш того, виборці заочно також одноголосно вибрали Миколу Андрійовича депутатом Думи. Завдяки цьому, він у квітні 1906 року, коли Дума вже працювала, знову повернувся до Санкт-Петербурга із заслання.

Оскільки М.Гредескул входив до лівого крила партії кадетів, а також враховуючи, що він повернувся з політичного заслання, це створило йому добру репутацію та високий авторитет серед радикально налаштованих депутатів, які домоглися обрання його другим заступником голови Думи.

Після розпуску Думи 09.07.1906 р. М.Гредескул підписав «Виборгську відозву», в якій містився заклик до ненасильницького спротиву владі. За це він був заарештований на 3 місяці і позбавлений права балотуватися на наступних виборах до Думи.

Тоді Микола Андрійович повернувся до викладацької роботи і став професором права Санкт-Петербурзького політехнічного інституту. Однак не полишав і політичної діяльності. Саме йому належить термін «психологія відчаю» при описанні психології громадянського суспільства царської Росії в результаті поразки революції 1905 р. Він вважався одним з найвидатніших теоретиків кадетської партії.

Гредескул відстоював ліберальний курс російської інтелігенції. Після вбивства прем’єр-міністра Петра Столипіна він висунув ідею, що у відповідь на зниження революційного політичного тероризму після 1907 року, уряд також повинен обмежити переслідування революціонерів.

Поступово політичні погляди Гредескула з лівих почали зміщатися вправо, що зрештою призвело до його виходу з партії кадетів, біля витоків якої він стояв.

Після жовтневого більшовицького перевороту сім’я Градескула в переважній більшості емігрувала. Сам же він залишився в більшовицькій Росії, оскільки вважав, що інтелігенція повинна прийти до згоди з більшовицькою владою, яка, на його думку, встала на захист національних інтересів.

Влітку 1920 року радянськими органами влади було організовано для Гредескула турне по країні з лекціями. Згодом він в «Известиях» про це опублікував цикл статей.

Головним переконанням Гредескула було: з кожним днем все видніше, що перед нами не безвихідь історії і не випадковий її епізод, а велика торна, світла дорога, якою прямує історичний процес, що спрямовується свідомими зусиллями далекоглядних діячів, які ведуть нас до найвеличнішого перелому в усій людській історії.

Подальше оформлення нового погляду Гредескула на більшовизм ним буде викладено в книзі «Росія колись і тепер», в якій він спробував поєднати марксизм і ніцшеанство.

Він вступив до групи «Червона професура», в наукове товариство марксистів при Петроградському університеті.

На початку 20-х років минулого століття Гредескула почали нищівно критикувати як колишні соратники, так і радянські діячі. Так відомий прозаїк і драматург Олександр Амфітеатров називав його першою пташкою, що перепурхнула з голодної пітерської журналістики до ласих крихіт, які йому кидає петроградська комуна. А Максим Горький сказав, що Гредескула в герої не піднесеш.

В подальшому аж до 30-років Микола Андрійович займається викладацькою діяльністю, читає лекції в ряді ленінградських вишів, пише наукові праці. В своїх філософських пошуках він прагнув поєднати соціологію марксизму з біологією. Він стверджував, що біологічні фактори більш глибокі і матеріалістичні, ніж власне соціологічні. Що людина своєю діяльністю видозмінює оточуючу в т.ч. біолгічну природу і створює своє власне матеріальне середовище, до якого згодом пристосовується «біологічною переорганізацією свого мозку». Саме з цього, на його думку, випливає висновок, що буття визначає свідомість.

Як закінчив своє життя наш видатний земляк достеменно не відомо. Після 1930 року статті М.Гредескула перестали друкуватися. Це дало підстави для розповсюдженої думки, що він був репресований під час сталінських репресій. Але є і інші свідчення, що він помер у вересні 1941 року, коли замикалося блокадне кільце навколо Ленінграда, і поховано його на Богуславському цвинтарі. На могилі поставили тимчасовий хрест, щоб після війни поставити пристойний пам’ятник. Але, коли в 50-х роках його донька В.М.Тигонен прийшла на могилу батька, виявилося, що там похована якась жінка і жодних слідів, що раніше тут був похований М.А.Гредескул не було.

Нащадки М.Гредескула розкидані по всьому світу, зокрема в Україні, Ізраїлі, Австрії, США. А от на його малій батьківщині, в Куп’янщині їх не виявлено.”

ОЛЕКСАНДР ЗУБАР