Рагуткін Василь Іванович Народився 18 січня 1935р. у с.Тополі Дворічанського району. Закінчив Московський народний університет мистецтв ім. Н.К. Крупської факультет "Малюнка та живопису". Написано більш 100 живописних робіт: пейзажі, портрети, сюжетні картини на історичну, побутову, воєнну теми. Брав участь у міських, районних та республіканських виставках. Живе та працює у Куп'янську, прославляє наше місто своєю творчою діяльністю.На виставках біля полотен Василя Рагуткіна мені довелося бачити шанувальників мистецтва і різного віку, і різних поглядів як на життя, так і, зокрема, на мистецтво. Розгадати цю якусь магічну особливість полотен художника мені якось не спадало на думку. Можливо, що увагу завжди привертав сюжет його картин, здавалось знайомий, і в той же час, чимось неповторний. У колі куп’янських художників Василь Іванович помітний не лише вже досить солідним віком, а й завжди свіжими, нехай часом невеличкими творчими знахідками-відкриттями. -Василю Івановичу, коли може людина відчути в собі талант, і як це було у Вашій біографії? - питаю у майстра.-Як захоплення, вміння малювати виявилось у мене з самого дитинства. Ще з перших класів, а це було відразу у роки після Великої Вітчизняної війни. Діти тоді йшли до школи перерослими, такими, що багато чого пережили...-Напевно, що ті роки, були важкими, такими, що загострюють почуття. Можливо, що й потреба у самореалізації, у самовираженні сприяла відкриттю таланта, виявленню власних здібностей при найрізномантніших умовах? -Захоплення малюванням виявлялось, коли оформлював чи то стінні газети в школі, в подальшому і на роботі, і коли в армії служив... -Та все-таки одного захоплення не досить, щоб здібність перейшла на рівень справжнього виявлення таланту? -У 1972 році я заочно закінчив Московський університет імені Крупської. П’ять років вивчав там малюнок і живопис. Отримав диплом, з правом викладання в ізостудії...-Здавалось би, є умова для того, щоб своє захоплення передавати...-Умова начебто й була. Але загадайте, які заробітки тоді мали педагоги? Я ж працював на заводі... -Так, ті роки були неоднозначними. Та для базу для розвитку свого захоплення Ви отримали саме тоді? -Так, я вдячний своєму часу. Тому, що наприклад, де б зараз художнику-початківцю дістати коштів, щоб пересилати на далеку відстань бандеролі зі своїми роботами, як то у мене було, - щомісяця по 30 робіт висилав, та й інші витрати...-А у Вас були наставники, вчителі?-Згадую з вдячністю мого вчителя, наставника Леоніда Михайловича Зайцева. Він багато передав мені, у виборі жанру, техніки малюнка. Вчив малювати по пам’яті... -Мене особливо вражає оце вміння художника – намалювати, відтворити по пам’яті... -Це дуже важливо для художника. Сюжетні картини, буває рік-два переварюються в уяві, а вже згодом в малюнках, ескізах... -І це завершується створенням полотна, яке ми бачимо на виставках?-Коли завершую композицію, створюю робочий етюд, потім переношу вже маслом на велике полотно. Дещо, змінюю, допрацьовую деталі. - А якщо пишете портрети?-Це складна робота. Адже потрібно досягти не тільки зовнішніх рис. Це відповідально – вловити і передати характерні риси людини. -І скільки часу потрібно, щоб створити людський портрет? -Якщо писати з натури, то це сеанс 45 хвилин роботи. Потім перерва на 15-20 хвилин. Швидко портрет не вдається. Хоча такий великий талант, як Айвазовський, міг портрет написати, як мовиться, одним махом. Мені доводилось робити копії полотен Айвазовського, Левітана, Репіна, і скажу відверто, що легкість, яка помітна іншим в роботі художника, то уявне, насправді ж то талант, помножений на працю. -Чи можете серед свої робіт виділити таку, що найзначніша для вас? -Ні. Бо кожна з робіт однаково дорога, навіть, якщо над однією працював більше, ніж над іншою... -Чи доводилось Вам пробувати талант у інших жанрах?-Минулої осені ліпив бюст Богдана Хмельницького...-І що спонукало взятися за ліплення? -Можливо, відіграли роль спогади про наш рідний Куп‘янськ часів молодості. Коли вчився в університеті, працював у модельному цеху, потім в електроцеху на ливарному заводі. Був цеховим художником, Якось пішла там хвиля таких захоплень, як бюстові портрети. А бюст Богдана Хмельницького, звісно, іншого скульптора, стояв свого часу в одному зі скверів нашого міста. Та його зняли, коли пішла кампанія по зніманню пам’ятників Сталіну. Та життя входить в інше русло, коли звернення до історичних осіб, до нашої пам’яті, приносить натхнення. ... Завершуємо розмову, повертаючись до нашої буденності. Натхнення живе в душі художника, незалежно від того, чи будні, чи свята. Виносити сюжет, деталі майбутнього полотна в пам’яті, в серці. А вже потім створити картину, яка чаруватиме, нагадуватиме про найцінніше.
На виставках біля полотен Василя Рагуткіна мені довелося бачити шанувальників мистецтва і різного віку, і різних поглядів як на життя, так і, зокрема, на мистецтво. Розгадати цю якусь магічну особливість полотен художника мені якось не спадало на думку. Можливо, що увагу завжди привертав сюжет його картин, здавалось знайомий, і в той же час, чимось неповторний. У колі куп’янських художників Василь Іванович помітний не лише вже досить солідним віком, а й завжди свіжими, нехай часом невеличкими творчими знахідками-відкриттями.