|
До питання про антибільшовицький рух на Куп’янщині в 1919-19
|
|
| Історик | Дата: Неділя, 31.07.2016, 18:15 | Повідомлення # 1 |
 Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Статус: Offline
| Стаття являє собою спробу узагальнення фрагментарних даних про повстанських рух на території
Куп’янського повіту Харківської губернії проти більшовицької влади в 1919-1921 роках.
Перш за все, очевидним є факт того, що сучасні дослідники, які займаються проблемою Української
революції, у своїх історичних студіях, передусім, приділяють увагу глобальним, масштабним та
непересічним подіям - таким, як, наприклад, Махновщина, Другий Зимовий похід, діяльність
Центральної Ради чи яскравим, символічним персоналіям, як Ю. Тютюнник, М. Григор’єв, С. Петлюра
та ін. У той час, як питання локальної історії залишається осторонь ґрунтовних досліджень професійних
істориків і є підтвердженням чи спростуванням певних тез та висновків у рамках більш глобальних
подій. Узагалі ж актуальність такого дослідження тільки зростає в зв’язку з тим, що регіональний
вимір історії українського селянського повстанського руху потребує особливо ретельного та, головне,
об’єктивного вивчення.
Автор статті виділяє головні політичні напрямки в селянському русі Куп’янщини – самостійницький
або «петлюрівський» та анархістський або махновський;
аналізує комплекс причин боротьби зі встановленням радянської влади, серед яких головними є
невирішеність аграрного питання та політика «воєнного комунізму»;
робить спробу встановити прізвища забутих ватажків повстанських загонів і простежити певні віхи
їх бойової слави;
а також визначає причини занепаду масового організованого антибільшовицького руху,
вирішальними з яких були: перехід до нової економічної політики (непу) та загальна розпорошеність
повстанської боротьби.
Ключові слова: селянський повстанський рух, Куп’янський повіт, самостійницький і анархістський
напрями боротьби, В. Кияшко, нова економічна політика.
|
| |
| |
| Історик | Дата: Неділя, 31.07.2016, 18:17 | Повідомлення # 2 |
|
Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Статус: Offline
| Постановка проблеми. Сучасні дослідни-
ки, які займаються проблемою Української
революції, у своїх дослідженнях, передусім,
приділяють увагу глобальним, масштабним
та непересічним подіям - таким, як, напри-
клад, Махновщина, Другий Зимовий похід,
діяльність Центральної Ради чи яскравим,
символічним персоналіям, як Ю. Тютюнник,
М. Григор’єв, С. Петлюра та ін. У той час, як
питання локальної історії залишається осторонь
ґрунтовних досліджень професійних істориків
і є підтвердженням чи спростуванням певних
тез та висновків у рамках більш глобальних по-
дій. Узагалі ж актуальність такого дослідження
тільки зростає у зв’язку з тим, що регіональ-
ний вимір історії українського селянського по-
встанського руху потребує особливо ретельного
та, головне, об’єктивного вивчення. Роботи ж
краєзнавців, зазвичай, є неповними, без достат-
ньої інформативної бази та критичного аналізу
джерел, тому не можуть претендувати на звання
серйозних історичних студій.
Саме тому проблема боротьби проти встанов-
лення більшовицького диктату на Куп’янщині в
1919-1921 роках набуває особливої актуальності
та наукової гостроти.
Мета дослідження. Автор має за мету в цій
статті узагальнити розпорошену інформацію
стосовно антикомуністичного руху на території
Куп’янського повіту в зазначений період, виді-
лити головні політичні напрямки в селянському
русі, зробити спробу визначити причини бороть-
би з встановленням радянської влади, а також
встановити прізвища незаслужено забутих ва-
тажків повстанських загонів.
Аналіз досліджень і публікацій. Сьогодні
певні аспекти селянського руху на Куп’янщині
в рамках загальної антикомуністичної боротьби
висвітлено в роботах Я. Мотенка [12, 13, 11], Р.
Круцика [8], узагальнюючих краєзнавчих нари-
сах з історії Куп’янщини І. Удовика та М. Кукси
[19, 9], збірці документів за загальною редакці-
єю І. К. Рибалки [20].
Виклад основного матеріалу. У 1917-
1919 роках територія Харківщини взагалі та
Куп’янського повіту зокрема стала ареною за-
пеклих боїв українських військ із російськими
окупантами – як більшовиками, так і денікін-
цями. Сам Куп’янськ, являючись стратегічно
важливим залізничним центром, кілька разів
переходив із рук в руки. З листопада 1917 року
до грудня 1919 року влада в Харкові, а відповід-
но і в усіх повітових містечках Слобожанщини
змінювалася 9 разів, а саме: Тимчасовий уряд,
Центральна Рада УНР, більшовики, Центральна
Рада УНР, Гетьманат Скоропадського за учас-
тю кайзерівської Німеччини, Директорія УНР,
більшовики, денікінці і з грудня 1919 року –
знову більшовики [22, с. 202], на цей раз – оста-
точно.
Куп’янськ було захоплено кавалерійськими
частинами Першої Кінної армії радянської Росії
17 грудня 1919 року. А вже наступного дня було
створено повітовий революційний комітет. Роз-
почалося «мирне» життя.
Варто зазначити, що Куп’янщина залиша-
лася типово аграрним регіоном із часткою сіль-
ського населення до 80%, для яких пріорите-
том було вирішення аграрного питання. Його
не змогли вирішити ані Центральна Рада, ані
гетьман П. Скоропадський, ані Директорія. Що
ж стосується окупантів – австро-німецької, До-
бровольчої армій чи більшовиків зразка 1919
року, то для них селянської проблеми взагалі
не існувало. Українське село розглядалося ними
виключно як постачальник сировини для задо-
волення власних економічних потреб.
Але перемога більшовиків значною мірою
стала результатом чергової зміни орієнтирів
українського селянства після кількамісячного
досвіду денікінського режиму. Член Революцій-
но-військової Ради Червоної армії С.
Орджонікідзе писав Леніну 19 листопада 1919
року, що Денікін зламав собі шию на україн-
ському мужикові, а тому на цей раз доведеться
знайти із мужиком спільну мову, навіть якщо
доведеться відхилитися від раніше виробленої
лінії дій [15, с. 402].
Таким чином, спробу «знайти спільну мову»
в земельному питанні було реалізовано. Уже 5
лютого 1920 року вищий надзвичайний орган
влади УСРР Всеукревком видає новий земель-
ний закон, яким проголошується пріоритетність
зрівняльного поділу землі, обмеження площі
радгоспних земель, цукрових заводів, повну
добровільність у створенні колективних госпо-
дарств. Закон був добре розпропагований, тому
знайшов підтримку у селян [1, с. 330].
|
| |
| |
| Історик | Дата: Неділя, 31.07.2016, 18:19 | Повідомлення # 3 |
|
Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Статус: Offline
| Однак, із значним зменшенням загрози з
боку Добровольчої армії внутрішня політика
більшовиків повернулась до вже перевірених
методів «воєнного комунізму». Було застосовано
продовольчу розверстку. Хліб понаднормово ви-
лучався з господарств, у середині 1920 року до
збіжжя додалися розверстки на м’ясо, яйця та
певні види овочів. Селянство знову опинилося в
міцних лещатах позаекономічних методів діяль-
ності більшовицької влади.
Найкраще політику «воєнного комунізму»
було виражено словами одного партійного керів-
ника: «Загвинчувати Україну все міцніше і міц-
ніше, щоб з неї побіг нарешті живильний сік не
лише до Харкова, але й до Москви» [15, с. 410].
І нова-стара більшовицька влада досягла вели-
ких успіхів у втіленні в життя цієї політики.
Про масштаби реквізицій можуть свідчити
сухі цифри - вже на 2 травня 1920 року 6 во-
лостей Куп’янського повіту виконали продроз-
верстку майже на 50%. Робітники продзагону
виконкому провели «Продовольчий місяць»,
упродовж якого кожен день збирали 5-7 тисяч
пудів хліба [20, с. 235, 255]. Якщо ж врахувати,
що все зібране збіжжя направлялося для потреб
фронту та промислових центрів Росії і України
[7, с. 486], а особливо для «колиски революції»
Петрограда, тож не дивно, що реакція селянства
на відвертий грабунок не примусила себе довго
чекати.
Всього ж за офіційними радянськими дани-
ми на території Куп’янського повіту станом на
30 вересня 1920 року діяли 3 продзагони, в яких
брали участь 66 продармійців [20, с. 280].
Ще одним чинником незадоволення на селі
виступила примусова мобілізація до Червоної
армії та реквізиції продуктів харчування: «Ку-
пянский пленум профессиональных союзов на
заседании от 1 октября постановил мобилизи-
ровать на фронт 50% своего состава и 50% на
продовольственную работу по выполнению хлеб-
ной разверстки» [20, с. 282], а також теп лого
одягу та коней для боротьби із польсько-уене-
рівськими військами, а після підписання Ризь-
кого перемир’я у жовтні 1920 року – з Вран-
гелем: «Из разных волостей Купянского уезда
продолжают прибывать красные добровольцы-
кавалеристы на кулацких конях, в полном зим-
нем обмундировании. За последние дни прибыло
из Ново-Николаевской волости 8 кавалерис-
тов, из Гусиновской волости – 19 кавалеристов,
из Староверовской волости – 26 кавалеристов.
Добровольцы-кавалеристы привозят с собой
собранные по селам теплые вещи для фронта:
шинели, свитки, рукавицы, башлыки и фураж-
ки» [20, с. 290].
Незважаючи на декларовану добровільність
пожертв на користь Червоної армії, в її приму-
совості можна легко переконатися: «В настоя-
щее время армия крайне нуждается в нательном
и постельном белье. От Вас, граждане, зависит
пополнить этот недостаток в самый короткий
срок путем добровольного пожертвования бе-
лья… Несите, граждане, каждый все, что может
и этим самым предотвратите принудительную
реквизицию белья, которая неизбежна, если пу-
тем жертвований не будет собрано крайне необ-
ходимое количество для армии белья» [4, с. 5].
Також не додавали більшовикам поваги та
любові з боку місцевих мешканців проведен-
ня таких «екзотичних» акцій, як відрахуван-
ня грошей на користь закордонних комуністів
– «На общем собрании рабочих советской типо-
графии был сделан доклад об отчислении одно-
дневного заработка в пользу бастующих фран-
цузских рабочих. Докладчик призвал помочь
французским железнодорожникам, симпатизи-
рующим Советской России и забастовавшим в
знак протеста против помощи русской и поль-
ской контрреволюции.
Рабочие единогласно постановили объявить
ближайшее воскресенье рабочим днем и весь за-
работок этого дня отчислить в пользу француз-
ских товарищей» [20, с. 264].
Таким чином, з усього зазначеного стає оче-
видним факт брутального грабунку українсько-
го населення, за допомогою якого нова біль-
шовицька влада намагалася відновити власні
ресурси після кривавих подій попередніх років
та створити необхідні матеріальні передумови
для боротьби із «контрреволюцією та бандитиз-
мом» і продовження руху «Світової комуністич-
ної революції» на Захід.
|
| |
| |
| Історик | Дата: Неділя, 31.07.2016, 18:19 | Повідомлення # 4 |
|
Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Статус: Offline
| Тому зрозуміле незадоволення найширших
мас селянства, які очікували вирішення аграр-
ного питання, зрівняльного розподілу землі та
можливості вільного розвитку власного госпо-
дарства. Звичайно, що в таких умовах еконо-
мічного тиску та тотального терору селянству,
позбавленому зацікавленості в результатах влас-
ної праці та неможливості змінити цю ситуацію
мирним шляхом, не залишалося нічого іншого,
як братися за зброю.
Звичайно, найбільше причин для незадово-
лення більшовицькою владою мали заможні се-
ляни або середняки, проте розмах повстанства
свідчив, що «воєнний комунізм» зачепив інте-
реси значно ширших прошарків українського
суспільства. Практично в антибільшовицьких
загонах були представлені не тільки селяни
(«куркулі», «середняки», «незаможні»), але й
міські маргінали, в тому числі і робітники [15,
с. 411]. Повстанські загони поповнювалися, пе-
редусім, найбільш соціально рухливими еле-
ментами, у яких був мінімум обов’язків у гос-
подарчому плані або тими, хто мав проблеми із
владою. Головним завданням повстанців було
дезорганізувати ворожу владу, руйнувати адмі-
ністративні утворення, нищити комунікаційні
шляхи, зривати продовольчу роботу, знищувати
військові частини та представників окупаційної
влади.
|
| |
| |
| Історик | Дата: Неділя, 31.07.2016, 18:19 | Повідомлення # 5 |
|
Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Статус: Offline
| Так повстанцями на початку 1920 року було
знищено продкомісара Покровської волості Г.
Аксельброда, секретаря Покровського партосе-
редку А. Жеребкіну, секретаря Покровського
комсомольського партосередку В.
Попову, продкомісара Сеньківської волості А.
Євдокимова, продагентів Куп’янського повітово-
го продкому І. Закопайла, Ю. Білоцерківського, 132 № 7 (111) липень 2014
ГРАНІ
О. Смоловика, Корчагіна, Медведєва та ін. [9, с.
108].
З метою боротьби проти повстанства більшо-
вицька адміністрація в середині січня 1920 року
створює Куп’янський комендантський район.
Уся повнота військової влади концентрувалася в
руках коменданта, який був одночасно і началь-
ником гарнізону. До того ж, 21 квітня 1921 р.
Раднарком УСРР створив надзвичайні «трійки»
при загонах з боротьби з бандитизмом, які одер-
жали право розстрілу запідозрених осіб без суду
і слідства, також вона керувала продроботою,
відловлюванням дезертирів, вилученням зброї і
взагалі боротьбою із «бандитизмом та куркуль-
ським елементом». Таким чином, вищеназваний
орган мав надзвичайні повноваження і фактич-
но абсолютну владу на місцях. Також із україн-
ськими повстанцями боролися повітова міліція,
очолювана начальником тилу А. Кухтіним [7,
с. 485], загони частин особ ливого призначення
(ЧОП), чий штаб знаходився на тодішній Дво-
рянській вулиці (зараз вул. Леніна, 3) та ство-
рені навесні 1920 року комітети незаможних се-
лян (КНС).
|
| |
| |
| Історик | Дата: Неділя, 31.07.2016, 18:20 | Повідомлення # 6 |
|
Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Статус: Offline
| КНС було організовано з головною метою
– провести соціальну диференціацію села, поді-
лити його на «своїх» та «чужих», в основу чого
клався майновий принцип. Таким чином, біль-
шовицька влада створювала для себе соціальне
підґрунтя в класово чужому середовищі та вно-
сила дестабілізуючий чинник у повстанський
рух. Саме КНС, утворені із найбіднішого та най-
більш люмпенізованого прошарку селянства,
стали найвірнішими псами більшовицького ре-
жиму. Тому, намагаючись вислужитися перед
вищими державними органами, комнезами ак-
тивно вели боротьбу з повстанством і здійсню-
вали продрозкладку. У цілому, протягом 1921
року на території всієї Харківщини у збройній
боротьбі з антиурядовим селянським повстан-
ським рухом взяли участь понад 1177 членів
КНС [12, с. 77].
Що ж стосується більшовицьких принципів
боротьби з українським селянством, то їх було
ретельно викладено в «Короткій інструкції Рад-
наркому УСРР щодо боротьби з повстанським
рухом» від 20 квітня 1920 року. Подається мо-
вою оригіналу.
« … 10. Основными задачами борьбы с бан-
дитизмом и повстанчеством являются:
а) уничтожение банд и отдельных бандитов;
б) уничтожение главарей и их помощников;
в) поголовное обезоруживание населения;
г) предупредительные и карательные меры
по борьбе с бандитизмом и повстанчеством;
д) агентурная разведка;
е) обращение серьезного внимания на прак-
тическую работу по расслоению деревни. (...)
33. В целях предупреждения бандитизма и
восстаний надлежит брать заложников из кула-
ков и из числа лиц влиятельных или подозри-
тельных по соучастию или сочувствию бандам и
повстанцам.
34. Заложники должны быть препровожде-
ны в Особые Отделы или Отделения ближайших
воинских частей или учреждений ЧК.
35. Населению объявляется, что в случае
ухода местного населения в бандитские шайки
или участие в восстаниях или же иных враж-
дебных действий против оперирующих в дан-
ной местности или пункте воинских частей, их
начальников, учреждений и агентов Советской
власти, заложники будут расстреливаемы.
36. Под круговой порукой населения воз-
ложить на все села каждого района ответствен-
ность за какое-то ни было волнение, а тем более
выступление, для чего соответствующими при-
казами обязать население доводить до сведения
начальника ближайшей воинской части или
ревкома о всех подозрительных лицах, замечен-
ных в селах…
38. В случае явно выраженной враждебности
населения, укрывательства или полной невыда-
чи бандитов и повстанцев на данное население
может быть наложена та или иная кара.
39. Таковыми карами могут быть:
а) контрибуция продуктами продовольствия;
б) денежная;
в) производство выселения и изъятия се-
мейств главарей и зачинщиков восстания, кон-
фискуя все их имущество, передавая его бедно-
те;
г) обстрел селения;
д) его полное уничтожение» [16, с. 77-79].
Цей документ переконливо свідчить, що
більшовики на українській землі поводили себе
як окупанти і не приховували даного факту.
Більш того, методи, якими проводилася бороть-
ба із мирними мешканцями, – кругова порука,
заручники, розстріли та повне знищення сіл
разом із мешканцями було взято на озброєння
іншими загарбниками українських земель та ві-
рними послідовниками більшовиків у сенсі ни-
щення мирного населення – військами А. Гітле-
ра через 2 десятиліття.
Активність селянського спротиву в
Куп’янському повіті можна простежити че-
рез призму каральних мір до яких вдавалися
окупанти відповідно до названого документа –
пп. 33, 39-а), б) і які були узагальнені автором у
таблицях №№ 1-2.
Короткий звіт Куп’янської повітової постій-
ної наради з проведення ударного місяця бороть-
би з бандитизмом з 1 квітня по 1 червня 1921
року свідчить, що впродовж «ударного періоду
Куп’янською повітовою нарадою через револю-
ційну «трійку» на кулацькі елементи за спів-
чуття бандитизму і для ліквідації такого було
застосовано каральні міри та репресії», що дали
наступні результати (Таб. 1-2).
Економічний тиск на селянство з боку біль-
шовицьких окупантів породжував справедливий
збройний спротив, який в свою чергу призводив
до тотальних репресій проти українського насе-
лення повіту.
|
| |
| |
| Історик | Дата: Неділя, 31.07.2016, 18:20 | Повідомлення # 7 |
|
Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Статус: Offline
| За радянськими даними, у Куп’янському по-
віті станом на 1920 рік діяло, окрім загонів мах-
новців, близько 20 місцевих [7, с. 485], які мож-
ІСТОРІЯ ISSN 2077-1800133 № 7 (111) липень 2014
ГРАНІ HISTORY ISSN 2077-1800
на умовно віднести до «уенерівських», що вели
боротьбу під синьо-жовтим прапором. Утім,
як слушно зазначив Я. Мотенко, «…політична
спрямованість повстанських загонів швидше ха-
рактеризувала переконання їхніх отаманів, ніж
партійну належність особового складу» [12, с.
77], у той час як політичні погляди рядових по-
встанців відходили на другий план перед їх со-
ціальними та економічними потребами. Однак,
незважаючи на самостійницький чи анархіст-
ський напрямок селянської боротьби, вся вона
мала яскраво виражене антибільшовицьке спря-
мування.
За територіальною ознакою всі повстанські
формації, що діяли в Куп’янському повіті, мож-
на досить умовно поділити на такі:
1. Загони, що діяли тільки на території
Куп’янщини;
2. Загони, які користувалися підтримкою се-
лянства в інших повітах, а тому не обмежували
свої дії Куп’янським повітом (Табл. 3).
Забігаючи наперед, відзначимо, що між по-
встанцями, які дотримувалися начебто різних
політичних поглядів іноді відбувалися ситуа-
тивні об’єднання – так, повстанські ватажки
анархістської орієнтації, Донченко та Сироват-
ський, перейшли під жовто-блакитні прапори
загону Журби (Павлюка), а коли ця спільна вій-
ськова формація зазнала поразки, повернулися
до боротьби із радянськими окупантами вже під
звичними для себе махновськими гаслами.
Чи не головним із недоліків селянського по-
встанського руху дослідники називають його
розпорошеність та не підпорядкованість єдино-
му координаційному центру. Практично кожна
волость мала свого «батька» чи «отамана».
|
| |
| |
| Історик | Дата: Неділя, 31.07.2016, 18:23 | Повідомлення # 8 |
|
Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Статус: Offline
| Це відзначав у своїх творах і видатний укра-
їнський воїн-письменник Ю. Горліс-Горський:
«Чому величезні повстанчі сили України не
можна перетворити в національну армію…Чи я
можу знати, чому український селянин готовий
боротися на життя і смерть з ворогом, лише…
під своїм селом – найдальше під своїм повітовим
містом? Дальше… - То вже діло Петлюри з армі-
єю, в існування і силу яких він свято вірить…
Якби не те переконання – може легше було б
зробити з повстанців національне військо…»
[10, с. 6].
|
| |
| |
| Історик | Дата: Неділя, 31.07.2016, 18:24 | Повідомлення # 9 |
|
Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Статус: Offline
| Як правило, вихід повстанських відділів поза межі цієї території негативно позначу-вався на їхній боє здатності.
Так, самостійно намагалися боротися із біль-
шовиками отамани Колінько, Бурлака, Кучма.
Лозівський історик В. Труш повідомляє: «На
початку 1921 року півсотні його (Кучми) гайда-
маків увірвалися на станцію Молчанове й від-
били совєтський потяг із харчами та одягом, які
роздали місцевим селянам. У загоні час від часу
відбувався військово-політичний вишкіл, у
жовтні 1921 року відділ зосереджувався на ост-
рові посеред річки Оскіл [18].
Також зареєстровано, що отаман Бурлака,
склад відділу якого мав 400 чоловік піхотинців
і був сформований здебільшого із дезертирів з
Червоної армії здійснив, щонайменше, 5 напа-
дів на продовольчі відділи, а також 8 нальотів
на представників окупаційної більшовицької ад-
міністрації [17].
Проте, спроби об’єднати сили для спільної
оборони та перемоги над більшовицьким агре-
сором у Куп’янському повіті, всеж таки, мали
місце.
Після відступу Армії УНР за кордон, на
Харківщині залишилася велика кількість її ко-
лишніх офіцерів. Вони підтримували зв’язок із
Партизансько–Повстанським Штабом Держав-
ного Центру УНР в екзилі та проводили роботу
зі створення підпільних повстанських органі-
зацій, комітетів, об’єднували діючі повстанські
групи та організації, очолювали ці об’єднання,
формували та вишколювали селянські повстан-
ські загони [8, с. 165].
Після арешту в Києві керівників та деяких
членів Центрального Повстанського Комітету,
вцілілі осередки Центрповстанкому через дея-
кий час перемістили свій центр до Харкова.
Ось як характеризували українське підпілля
російські більшовики: «Наряду с чисто нацио-
налистической политикой борьбы за «Самостий-
ную Украину» — эти шовинистические укра-
инские элементы на базе общности классовых
интересов блокировались с монархистами и ка-
детами…
|
| |
| |
| Історик | Дата: Неділя, 31.07.2016, 18:25 | Повідомлення # 10 |
|
Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Статус: Offline
| …С этой целью к/р организация пыталась
объединить под своим руководством разроз-
ненные бандгруппировки и подпольные к/р
ячейки в Харьковской, Донецкой, Екатерино-
славской, части Воронежской губ., по бассей-
ну реки Северного Донца и части Дона, с тем,
чтобы эти объединенные силы создали одновре-
менно единый фронт с наступающими из-за кор-
дона петлюровскими частями» [3, арк. 1–2]. За
даними більшовицьких спецслужб, на території
Харківської губернії в період 1921-1922 років
було щонайменше 7 повстанських осередків, по-
встанських загонів та груп, пов’язаних з губпов-
станкомом.
У Куп’янському повіті розгорнув діяльність
осередок із центром у слободі Кабаньє. Повстан-
ком мав свій бойовий загін, замаскований під
виглядом гідрометричного трудового загону,
сформованого з 97-ми червоноармійців-україн-
ців, що втекли з Червоної Армії.
Керівництво повстанкому встановило тісні
зв’язки із загонами, що діяли у Куп’янському і
Валківському повітах: Колодія, Сироватського,
Погорілого, Донченка і Винника, які за дани-
ми Р. Круцика нараховували по 250 повстанців
[8, с. 166-167]. Але, на нашу думку, ця цифра
знач но перевищена. На жаль, ця організація
видала себе раніше, аніж мало початися загаль-
не антибільшовицьке повстання, а саме: 1 ве-
ресня 1921 року під час операції зі звільнення
з Куп’янського повітового політбюро повстанця
Коломійця, В. Кияшко, який діяв під виглядом
співробітника Донської надзвичайної комісії по
боротьбі із контрреволюцією, був розкритий і
йому довелося тікати, попередньо поранивши
одного з більшовиків із револьвера [2, с. 129].
Політбюро з’ясувало, що В. Кияшко працю-
вав на гідротехнічній станції, що знаходилася в
Куп’янскому повіті. Під час обшуку станції було
знайдено підробні бланки Донської надзвичай-
ної комісії, загону особливого призначення з бо-
ротьби з бандитизмом, штабу Північно-Кавказь-
кого військового округу та інженерного загону.
Декілька чоловік із адміністрації станції було
заарештовано, але підкріплення у вигляді 250
вершників-повстанців, які було замасковано під
трудовий загін, відбили полонених та примуси-
ли чекістів тікати.
7 вересня 1921 року В. Кияшка було затри-
мано в одному із сіл повіту. Під час допиту він
зізнався, що, навчаючись у політехнічному ін-
ституті Ростова-на-Дону, вступив до «Кубан-
ської національно-соціалістичної повстанської
організації», яка проводила антирадянську ді-
яльність. Від цієї організації В. Кияшко отри-
мав доручення під виглядом гідротехнічної
станції організувати в Куп’янському повіті по-
встанський загін для боротьби із більшовиць-
кими окупантами. У червні 1921 року Кияшко
прибув до Куп’янська і, використовуючи при-
готовані підроблені бланки ростовських радян-
ських установ, офіційно зареєстрував гідротех-
нічну станцію [2, с. 130].
У той же час він увійшов в контакт із губ-
повстанкомом і з їх допомогою зміг створити
при станції повстанський загін під виглядом
трудового із дезертирів-червоноармійців, на
яких навіть отримував харчування та одяг.
У подальшому, а саме, в липні 1921 року,
відбулось об’єднання дрібних загонів Винника,
Донченка, Сировацького під прикриттям гідро-
технічної станції в потужну військову форма-
цію під жовто-блакитним прапором із загальною
кількістю 250 вершників. Отаманом новоство-
реного загону було обрано колишнього полков-
ника армії УНР Журбу, який переховувався у
Вовчанському повіті під прізвищем Павлюк. Од-
ночасно його ж призначили і завіду вачем гідро-
технічної станції.
Незважаючи на те, що в більшовицькій іс-
торіографії міцно укорінилася єдина думка сто-
совно українських повстанців як про бандитів
та грабіжників, підтримка з боку інтелігенції
та селянства свідчить про інше.
|
| |
| |
| Історик | Дата: Неділя, 31.07.2016, 18:25 | Повідомлення # 11 |
|
Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Статус: Offline
| Населення ніколи не буде допомагати тим, хто їх грабує. Куп’янські ж борці проти більшовицької
окупації знайшли широку підтримку з боку
вчителів, учнів середніх навчальних закладів,
працівників державних установ. Серед місцевої
еліти їм співчували «…поміщик Мартиненко,
який володів до революції 700 дес. землі, брати
Заморцеви, колишні власники 200 дес. землі,
поміщиця Компанієць, в минулому власниця
зсипного пункту…» [2, с. 130].
На жаль, в боях із частинами Червоної ар-
мії, загонами ЧОП, комнезамами та ЧК впро-
довж кінця 1921 – початку 1922 року повстан-
ський загін втратив 2/3 свого особового складу.
Деякі отамани, як, наприклад, Сироват-
ський, відійшли на територію сусідніх повітів
для продовження боротьби, залишки ж загону
– 43 чоловіки – склали зброю. За вироком над-
звичайної сесії Всеукраїнського верховного ре-
волюційного трибуналу від 7 вересня 1922 року,
15-ох підсудних, переважно селян, було виправ-
дано; 7-ом призначили строк позбавлення волі
від 1 до 3-ох років; 4-ом – 5 років; 15-ом, як най-
більш небезпечним і невиправним, присудили
найвищу міру покарання – розстріл.
Повстанська організація Кияшка-Журби
була останньою підготовленою спробою бороть-
би із червоним окупантом на Куп’янщині. Як
свідчать документи, на липень 1922 року в пові-
ті не залишилося сил, які б могли завадити біль-
шовикам розбудовувати «світле майбутнє» [6,
арк.1].
Висновки. 1921 – останній рік масового се-
лянського опору більшовицькому диктату. Але
упокоренню українського населення сприяло не
тотальне насильство та репресії, а навпаки – ме-
тод економічного «пряника»-непу, який вико-
ристав В. Ленін. Це був своєрідний компроміс,
на який тимчасово вимушена була піти з селя-
нами радянська влада під тиском повстанства.
|
| |
| |
| Історик | Дата: Неділя, 31.07.2016, 18:26 | Повідомлення # 12 |
|
Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Статус: Offline
| Він виявився насамперед у наступному:
у згортанні політики «воєнного комунізму»;
відмові від репресивних методів продрозкладки,
перманентного перерозподілу землі; закріпленні
її в 9-річне користування за селянськими гос-
подарствами; впровадженні в життя товарно-
грошових засад. З іншого боку, тривала виснаж-
лива війна, економічна руїна, терор голодом в
умовах граничного фізичного, матеріального
виснаження селянина і його господарства, при-
роднє бажання стабільності, порядку вели до
зни-ження опору селянства великому організо-
ваному технічно забезпеченому військово-репре-
сивному апарату більшовиків. Не останню роль
у затуханні боротьби відіграла амністія учасни-
ків повстанського руху, а також традицій-ні не-
гативні риси, притаманні селянській боротьбі,
перш за все – її розпорошеність.
|
| |
| |
| Історик | Дата: Неділя, 31.07.2016, 18:26 | Повідомлення # 13 |
|
Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Статус: Offline
| СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
1. Верстюк В.Ф. Антикомуністичний повстанський рух і диктатура пролетаріату:історія протистояння
[Текст] / В.Ф. Верстюк // Студії з історії української революції 1917-1921 років: на пошану Руслана
Яковича Пирога. Збірник наукових праць / Гол. редкол. В.Ф. Верстюк. – К.: Інститут історії України НАН
України, 2011. – С. 308-343.
2. Голинков Д.Л. Крушение антисоветского подполья в СССР [Текст] / Д.Л. Голинков. – М.: Издательство
политической литературы, 1986. – Том 2. – 221 с.
3. Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ) у Харківській обл., спр. 18772. Т. 1, арк.
1–2.
4. Державний архів Сумської області (ДАСО). Листівки. – № 2676. – С. 5.
5. Державний архів Харківської області (ДАХО), Ф. Р – 200, оп. 1, спр. 41.
6. Державний архів Харківської області (ДАХО), Ф. Р – 200, оп. 1, спр. 56.
7. История городов и сел Украинской ССР. Харьковская область [Текст]. – К., 1976 – 722 с.
8. Круцик Р.М. Народна війна. Путівник по експозиції [Текст] / Р.М. Круцик. – К., 2011. – 249 с.
9. Кукса М.Ф. Куп’янщина в потоці історії [Текст] / М.Ф. Кукса. – Х., 2009. – 367 с.
10. Міти Холодного Яру [Текст] // (Післямова до книги «Холодний Яр», виданої у Лондоні 1967 року). –
Черкаси: Вид. Чабаненко Ю., 2012. – 43 с.
11. Мотенко Я.В. «Куркульство» як активний учасник селянського руху в Харківській губернії [Текст] /
Я.В. Мотенко // Проблеми історії та археології України: Зб. мат. міжнарод. наук. конф. до 100-річчя ХІІ
Археологічного з’їзду в м. Харкові 25-26 жовтня 2003 року. – Х.: Схід.-регіон. центр гум.-осв. ініціатив,
2003. – С. 167-170.
12. Мотенко Я.В. Селянський повстанський рух у Харківській губернії (1921 р.) [Текст] / Я.В. Мотенко //
Вісник Національного технічного університету «ХПІ». – Х.: 2008. – № 37. – С. 75-80.
13. Мотенко Я.В. Селянський повстанський рух у Харківській губернії (1917-1921 рр.). / Автореф. дис. кан.
іст. наук.: 07.00.01 [Текст] / Харківський нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Х.: 2005. – 19 с.
14. На защите революции. Из истории Всеукраинской Чрезвычайной комиссии 1917-1922 гг. Сборник
материалов и документов [Текст] – К.: Издательство политической литературы Украины, 1971. – 391 с.
15. Нариси історії Української революції 1917-1921 років [Текст]. – К.: Наукова думка, 2012. – К. 2.– 464 с.
16. Повстанський рух 20-х-30-х рр. ХХ ст. на Сумщині: Т.1 [Текст] / Автор-упорядник: Іванущенко Г.М. –
Суми: ФОП Наталуха А.С., 2011. – 340 с.
17. Протибільшовицькі повстання в Україні в 1921 р. [Електронний ресурс] // Літопис Червоної Калини. –
Львів. 1929/30 – Режим доступу: http://komb-a-ingwar.blogspot.com/2010/04/1921.html – Назва з екрана.
18. Труш В. Повстанський рух на Харківщині в 1920-ті роки. [Електронний ресурс] / В. Труш // Незборима
нація. – Число 1 (239), Січень 2006 р. – Режим доступу: http://nezboryma naciya.org.ua/show.php?id=402
– Назва з екрана.
19. Удовик І.М., Кукса М.Ф. Україна, Слобожанщина, Куп’янщина [Текст] – Куп’янськ, ВКФ Друкар,
1998. – 220 с.
|
| |
| |
